Мне подарили

 
18:35 19.09.2018
Виктор Старков подарил подарок пользователю Татьяне Ефремовой
Приятного вечера!
 
18:34 19.09.2018
 
18:15 19.09.2018
Лариса Коляда опубликовала запись в сообщество з Україною в серці

Яблука Симиренка

29 грудня 1891 р. народився Володимир Левкович Симиренко, український учений-садівник, селекціонер, помолог, один із перших агроекологів.
Його батько Левко Платонович Симиренко. успадкував усе краще в родині. З дитинства закоханий у батьківський сад, мріяв стати біологом. Левко закінчив гімназію Одеси, де уславився любов’ю до природничих наук, віртуозною грою на роялі та прекрасним голосом. 1873 року він став студентом Київського університету. На жаль, пильна увага поліції до народовольця змусила Симиренка перевестися на навчання до Одеси, а там після обшуку, реквізиції власної бібліотеки й листування уже під конвоєм складав випускник іспити. Далі висилка у маєток батьків, знову – трус і Лук’янівська тюрма Києва. А звідти 1879 року українця чекав шлях на білі ведмеді.
Уже в дорозі Симиренка догнала звістка про надання йому ступеня кандидата природничих наук. На чужині, у Красноярську, козакові пахли яблука. На замовлення золотопідприємця Кузнєцова Левко Симиренко розвів оранжереї, де плекав виноград, ананаси, троянди, орхідеї й камелії. Вперше в Сибіру український учений почав вирощувати покривні карликові сади. Симиренком було закладено у Красноярську парк, що і сьогодні є прикрасою та гордістю міста.
Прийшла вістка, що страчено зятя Семена Яхненка – Андрія Желябова, що обидва городищенські заводи були продані на злам (вони знаходилися на орендованій землі). Вартові закону не залишали вченого в спокої. Його звинуватили у приналежності до групи “Червоний хрест” і на рік запроторили до камери-одиночки, там Левко захворів на тиф і мало не переставився. Згодом його на два роки вислали до Іркутської губернії, де він зустрів свою долю: польська революціонерка Арнольда Грушевська стала дружиною Симиренка. Молоді переїхали на висилку до Курська і, нарешті, у рідний Мліїв під гласний нагляд поліції.
Тут Левко Платонович заклав найкращий не тільки в Росії, а й у Європі маточний колекційний сад і школу садівників. Сюди приїздив Чехов і скупенький Антон Павлович отримав чималу колекцію троянд для своєї дачі в Ялті. Імениті сановники, члени царської родини зверталися до Левка Симиренка за порадами. Мліївський сад нараховував 900 сортів яблунь, 839 – груш, 350 – вишень та черешень, 165 – аґрусу, 84 – слив, 54 – горіхів, 36 – жорделів /абрикосів-дичок/, 115 – броскви /персиків/ і 937 – троянд. Тут Левко разом із братом вивів сорти яблунь Ренет Симиренка, присвячений пам’яті батька; Пепін Рібстон, Ренет Баумана. Найпершими помічниками Симиренка були його дружина, обидва сини, дочка. Коли вченому дозволили виїздити за межі маєтку, він вивчав сади Криму, Кавказу, що дало матеріал для книги “Кримське промислове плодівництво”. Досліджуючи помологію, науку про сорти плодових і ягідних культур, Симиренко видав унікальний тритомний підручник «Помологія», заснував новий виробничий напрямок цієї науки. 1894 року Французьке помологічне товариство вручило Левку Платоновичу найвищу нагороду – Велику Золоту медаль, а наступного року обрало своїм почесним членом. 1916 року Московська академія звернулася до вченого із пропозицією очолити там кафедру, але Симиренко відмовився працювати на чужині.
А далі – у рамках зачистки України від її еліти у 1919 р. у Києві за загадкових обставин загинули молодші брати Левка Платоновича – Микола й Олекса. І як тут не згадати долю Миколи Леонтовича!? У Різдвяну ніч 1920 року, коли вчений писав останні сторінки своєї великої книги, куля бандита смертельно поранила 65-річного Левка Симиренка в його власній хаті. Після пострілу вбивці увірвалися через вікно до кімнати, зняли з умираючого вченого куртку, перевернули усе догори дном, імітуючи крадіжку. У селі були відомі імена злочинців, але ніхто їх не переслідував і дожили вони до глибоких літ.
Одразу ж більшовицька влада націоналізувала хутір, сади, школу. Було знищено архів генія садівництва, його ділова документація, бібліотека. 28-річний Володимир Левкович заступив батька.Він навчався в Києві у гімназії на вул. Коцюбинського, 12; випускник сільськогосподарського факультету Київської політехніки – очолив Мліївську дослідну станцію. Згодом став професором Уманського сільгоспінституту, 1930-го року – організатором і директором Українського науково-дослідного інституту південних плодових і ягідних культур /першого в Союзі/.
Володимир Симиренко мав конфлікт із Мічуріним, тому один із московських мічурінців доніс на українця. У цей час сімя жила в Китаєвому. Напередодні Різдва влада влаштувала ніч трусу, знищила унікальну наукову бібліотеку, родинний архів. Володимир Симиренко 1933 року він був арештований за участь у «антирадянській шкідницькій організації» і провів одинадцять місяців у камері смертників.
Листопад 1933 — кінець грудня 1937 — перебував у Херсонській виправно-трудовій колонії.
1938 — заарештований утретє. Постановою генерального прокурора НКВД СРСР від 2 вересня 1938 року 47-річний професор засуджений до страти через розстріл. Присуд виконано в ніч з 17 на 18 вересня 1938. Місцем поховання В. Симиренка вважається урочище «Солянка» в міській зоні Курська.
Радянська влада ненавиділа Симиренків. На Платоновому хуторі у 1858 р. родина побудувала Свято-Троїцький храм. Біля храму – родинне кладовище. Поховання зрівняли з землею; з храму зробили будинок культури; сцена постала на місці поховань родини. Біля огорожі могила Левка Симиренка, навпроти неї поставили туалет.
Циркуляри влади заборонили пропагувати симиренківську школу садівництва; праці Симиренків вилучалися з видавництв і бібліотек; ренет Симиренка повеліли іменувати “Зеленка Вуда”; цвинтар і родинна церква у Млієві, поховання на Аскольдовій могилі були сплюндровані.
Та яблуко від яблуні недалеко котиться… Дружина Володимира Симиренка, Марія Демидівна, забрала сина й дочку, ховалася по селах, потім пішки добралися до Західної Європи, перебували у таборах інтернованих. Доводилося жебракувати. У Бельгії та Франції їх врятувало прізвище. Діти одержали в Європі престижну високу освіту.
Доля закинула Олексу Володимировича до Канади, він став доктором наук, професором Невадського, Міннесотського та Пенсильванського університетів, автором багатьох праць із політології.
Його сестра Тетяна Симиренко – Торп народилася 1926 року на уславленому Платоновому хуторі під Черкасами, саме вона пронесла через усі роки вузлик із листуванням батька. Поліглот, працювала радником-експертом із питань економіки у Міністерстві зовнішньоекономічних зв’язків. Не раз була у складі урядових делегацій. Із далекої Канади приїздила в Україну Тетяна Симиренко, повертаючи славні імена рідних.

http://uahistory.com/topics/famous_people/11365

Метки: Яблука Симиренка
 
10:44 19.09.2018
Анастасия Бузько опубликовала запись в сообщество AЯT (Искусство)

Из чего состоит опера

Поп-музыка, рок, рэп — все это существует с презумпцией того, что для пения (отнесем к нему и рэп для наглядности) абы какие слова не подойдут: нужен текст, который хорошо ложится на музыку, соответствующим образом ритмически организованный, очень часто рифмованный и вдобавок строфически выстроенный. Иными словами, без поэзии пения вроде как и не бывает, и даже всякое «мой номер двести сорок пять, на телогреечке печать» — и оно стремится туда же, к той олицетворенной всевозможными аэдами, скальдами и прочая парадигме, которой черт знает сколько тысяч лет. Вокальная музыка — первородный и самый естественный способ существования поэзии. Поэтический текст — нормальный и даже нормативный словесный «контент» для музыки.

Опера при всем своем консерватизме в этом смысле оказывается куда более отважной, чем массовая культура. Оперы, написанные на сплошь прозаический текст, не просто «встречаются» или «бывают» — их десятки и десятки, причем в это число входят и популярные, хитовые или, во всяком случае, широко известные названия. «Пеллеас и Мелизанда» Дебюсси, «Война и мир» Прокофьева, «Воццек» Берга, «Билли Бадд» Бриттена, «Саломея» Рихарда Штрауса, «Леди Макбет Мценского уезда» Шостаковича и много чего еще.

Как легко заметить, все эти оперы были написаны в течение последних ста с лишним лет. Отречение от такой извечной скрепы, как безраздельное господство поэзии в оперных либретто (разговорные вставки не в счет), действительно случилось только в последние десятилетия XIX века. Подступы были заметны и раньше. Еще в 1850-е Верди грозился очередным заказчикам написать оперу на прозаическое либретто — грозился скорее в шутку, но заказчиков всерьез перепугал. Сам Верди эту угрозу не осуществил (Италия, первооткрывательница идей и оперной музыки, и оперного либретто, в этом отношении оказалась в целом чуть более консервативной). Но вообще в конце 1860-х и в 1870-е за эксперименты с прозаическим текстом берутся оперные композиторы очень разных вкусов, взглядов, эстетических предпочтений — например, оказались в их числе и Мусоргский, и Гуно. И это было не формалистическое новаторство ради новаторства, а просто реакция на то, что музыка страшно далеко ушла по сложности, богатству, образности, по гармоническому, идейному, тембровому арсеналу от ситуации барочных времен. После Вагнера рабски следовать в оперной мелодике (все-таки не романс и не песенка) просодии стихотворного текста было уже несколько нелепо. А вот прозаическая речь, организованная разнообразно и прихотливо, естественная, нестесненная, интонационно гибкая, представлялась композиторам, по выражению того же Гуно, «неистощимыми залежами возможностей».

Разумеется, это была речь не газетной заметки и не уличной торговки. Главный импульс к появлению оперы с прозаическим либретто — то, что перед композитором лежал готовый текст с самостоятельной и, как правило, счастливой судьбой: роман, повесть или драма. Отчасти читательское восхищение композитора, отчасти эта самая счастливая судьба и вызывали к жизни оперную адаптацию литературного опуса. Такое бывало и раньше — иначе бы не видать нам ни «Лючии ди Ламмермур», вдохновленной Вальтером Скоттом, ни «Травиаты», вдохновленной Дюма-сыном. Но просто раньше царило убеждение, что проза, даже славная, слишком нескладна, низка, груба для оперной сцены, а потому ее обязательно нужно версифицировать, предусмотрев удобные тексты для речитативов и арий. А потом это убеждение довольно быстро отжило свое — вместе со многими другими художественными постулатами, которые к концу XIX века стремительно превращались в анахронизм.

Только не стоит увлекаться, видя в соединении оперной музыки и нестихотворного текста исключительно достижение модерна и модернизма. В конце концов, была же и церковная музыка, которая в XIX веке, положим, начала себя мыслить как нечто совершенно автономное со своей сугубо «духовной» эстетикой — но прежде того вот совсем не чуралась оперной эстетики и оперных приемов. А тексты там понятно какие: привычная нам силлабо-тоническая поэзия присутствовала, конечно, в протестантском богослужении, но в богослужении католическом стихотворных богослужебных текстов было на порядок больше; песнопения мессы, антифоны, респонсории и особенно псалмы — это тоже, конечно, поэзия, однако совсем не того свойства, что «Куда, куда вы удалились...» И ничего: совсем не стало меньше из-за этого прекрасных и вполне оперных по складу арий в псалмах Вивальди или в мессах Моцарта, Гайдна, Бетховена, не говоря уже о множестве менее известных композиторов. Или в «Мессии» и «Израиле в Египте» Генделя, где попурри из библейских цитат тоже никакой версификации не подвергалось.

Для первых «прозаических» опер вроде «Пеллеаса и Мелизанды» критики придумали даже как будто осуждающий термин — Literaturoper, «литературная опера». Отчасти это было довольно метко: слово это ненароком отмечало, что отвлеченно-условные сюжеты для новых опер становятся неудобными, а вот использовать уже хорошо известное литературное произведение — верный способ привлечь к новой опере внимание публики. Но, если по правде, опера и без того как была, так и остается фундаментально связанной с новоевропейской словесностью: это трансформирующаяся от поколения к поколению эстетика большой литературы определяла многое в образности оперного зрелища прежде и продолжает сказываться в современных интерпретациях опер — и поэтических, и прозаических.

Метки: опера, АЯТ(искусство)
<< назад вперед >>
Мы — это то, что мы публикуем
Загружайте фото, видео, комментируйте.
Находите друзей и делитесь своими эмоциями.
Присоединяйтесь
RSS Alice Millegan
Войти